Зустрілась сьогодні з одногрупницею - поговорили. Як швидко біжить час... Вже 5 років пройшло. 5 років...
Просто не віриться. Кругом в стрічці тільки фотки круценів моїх одногрупників і їхні весільні фотки. Серйозно, одні діти в стрічці нвоин. Аж лякає.
А ми двоє такі несватані сидимо...
Поговорили, поржали. посумували та й розбрелись. Бо в кожного своя доля, і свій шлях широкий. У неї теж проблеми зі здоров’ям, але їй треба народити, щоб їх налагодити. А я от дітей не люблю. І отаке. В кожного своє.
Але життя триває.