Буває ж так: от ніби все добре, всі живі-здорові ( слава Богу), не бідні, і не багаті, є робота, квартира... все є.. А чогось не вистачає. Адекватна людина сказала б, що мізків, блять, не вистачає тобі! Але я ж неадекват. Тому, я продовжую ритись у своєму безглузді. Ця рутина з’їдає по-живому. Заживо. Хоче затягти, забрати і не віддавати у світ реальних емоцій. Все, до чого ти пригнеш - вже в тебе в руках. І нова поставлена ціль нічого не значить. Праві були класики, коли зрозуміли, що головне не досягнення мети, а шлях до її реалізації. Мабуть, таке буває з кожним: ти поставив ціль, йдеш до неї, а вже потім, коли ціль досягнуто, в тебе всередині розростається величезна діра. Спустошення. Ти не відчуваєш радості. Ти не відчуваєш нічого. І з цим важко бути. Важко це пережити. Але, вихід завжди є, навіть 2 виходи: 1) пропустити все крізь себе і заспокоїти нерви лише тобі відомим способом; 2) поставити нову ціль.
Але, другий варіант загрожує перерости в нове розчарування, коли підійде фінал цього шоу. Але вибір завжди є. Завжди.