Сьогодні мій хворий мозок засвоїв 2 істини:
1) Будь байдужим і люди до тебе потягнуться. Серйозно. Діє на всі 100%. Не треба істерик, сварок, сцен ревнощів чи ще чогось. Байдужість - це двигун відносин між людьми. Якщо людині не все одно, вона намагатиметься змінити хоч щось.
2) В моєму житті мало цілей, заради яких варто жити, а також мало того, що я мала б зробити за третину мною прожитого життя. Навіть якщо задуматись: в оптималі людина дотягне до 60, якщо не враховувати всі нещасні випадки, алкоголь, куріння, наркоманію. Виходить, що вже в грудні мені стукне 20, а це означає, що третина життя вже за плечима, а толку?! Що я зробила на благо суспільства чи для світу в цілому? Нічорта. Звичайно мама мене як завжди підтримала, сказала, що дуже мною пишається, бо не всі ж навіть здорові діти поступають безкоштовно, вчаться в двох вузах, закінчуюють їх і все таке. Я поусміхалась мамі, і на цьому все. Але моя проблема залишилась при мені. Нічорта я не зробила. Як була луньом, так і залишилась.