Відіспалась, причесалась, попила води і вирішила прийти в себе після свята. читать дальшеХоча воно ще продовжується, але треба вже трохи сідати за документи, друкувати списки на практику Не люблю я це діло. І взагалі, ну хіба я просилась бути старостою? Ні. Але ж що поробиш - в мене слабкість перед сумними мордашками моїх одногрупників. Хочеться взяти і заплакати.
Вирішила подивитись сьогодні якийсь фільмець. Подивилась "Форест Гамп". Чесно, фільм мені сподобався. Хороший. В прямо значенні цього слова. Хороший. Різні емоції були: то сміялась, то плакала, то перегортала назад, бо моменти були цікаві. Але одне, що мені запам’яталось добре і стало таким собі нагадуванням - Shit happens. Отаке -от. Наше життя - це не казочка зі щасливим кінцем( я це знаю), і не треба про це забувати. Дивно, що не всі це розуміють доволі ясно. Мене часто питають скільки мені років: "А здається, що 39. В тебе якісь думки нестандартні. Таке відчуття, що ти прожила на світі довше." Таак, часом я вмію сказати якусь дурницю. Але це ж не означає, що я розумна і все таке. Просто ніхто не замислюється над певними речами, поки не настане час. А потім, бац, і готово. Якщо людина не стикалась з чимось, то вона і не задумується над цим. А якщо інша людина починає про це говорити, то всі вважають її розумною. Маячня. Треба вміти подумати. Хочеш - головою, хочеш серцем чи ще чимось( як там у тих сопливих жіночих романах? Серцем, здається?) Головне - не перенапружуйся. Бо до добра це не приведе. А тільки гірше стане.Тисяча питань без відповіді можуть звести з розуму.

@музыка: The Rasmus – Living in a World without You (Piano Acoustic)

@настроение: О_о

@темы: Думки вголос, Мозок? 404 not found