була сьогодні цікава розмова з одним підстаркуватим чуваком. Втомився він ходити на діаліз. Ходить 3 місяць. 3 місяць, карл!!111! а є люди, які ходять по 25 років. і ? Вони ж не ниють "хіба то життя?" А є дівчинка 10 років, яка ходить на діаліз. І? Вона ж не ниє. Дуже хороша дівчинка. не плаче, не жаліється що погано. І спить гарненько. А скільки ще таких "дівчаток", про яких ми не знаємо? Взяти хоча б київський Охматдит. Ох і надивилась я на тих нещасних. Вони там роками живуть.РОКАМИ. На мою відповідь про людей, які взагалі лежачі і не можуть навіть обслужити себе він заявив:"Аня, а чого в нас такий менталітет, що ми все порівнюємо з гіршим? навіть гімн у нас "Ще не вмерла...". ну, можете порівняти з кращим і одразу суїцид. Чим не вихід? А гімн вам міняти зараз ніхто не буде. Підч ас війни гімн не міняють. Це наше. Можливо, потім, коми ми виграємо (а ми повинні виграти інакше де в цьому клятому світі справедливість?) постане питання зміни гімну. Я до чого веду.
завжди є вибір. ЗАВЖДИ. Взагалі їх 2.
- Ти можеш боротись до кінця.
- А можеш здатись. І тоді я не здивуюсь, коли хтось знайде твоє кволе тільце з порізаними (та ще й неправильно) венами на холодному кафелі ванної кімнати.
власне, другий варіант якийсь привабливіший, правда ж? якщо будете таке робити - повідомте мені - приберу пару органів для людей, яким вони потрібні.
І на останок. золоті слова вигаданого персонажу одного хорошого фільму. Подумайте над цим.
"Ніч найтемніша перед світанком. І я вам обіцяю, що світанок вже близько".