Чергова хвиля знову нахопила мене.
інколи в мене таке враження, що вона живе у мене в венах і не покидає мою тушку вже довгий час. Просто перестає давати про себе знати на певний період, а потім, як підійде, почне насідати і душити за шию. Душити нестерпно. Так, що здається. все у цьому світі про тебе. Хоча нічого особливого не сталось. Просто бачиш щасливих людей. Щасливі сім’ї, закоханих і розумієш, що в тебе ніколи такого не буде. І справа тут не в комусь. Справа у тобі самому. І ти це усвідомлюєш. Настільки чітко, що починаєш грузити всіх сарказмом і тонною гумору тільки б ніхто не зрозумів як тобі наспрвді - фігово. Дуже фігово. таке враження, що всередині хтось сидить і роздирає грудну клітку в різні сторони.
Справа не в ревнощах, зазадрощах чи ще чомусь, по відношенню до інших. Справа в тобі. Ти - гнилий до самих кінців своєї темної душі, яка нічого не варта. І ти сам нічого не вартий.
Прокидаючись вранці, дивно зрозуміти, що ти - всього лише кусень м’яса, яке мало-помалу починає гнити вже в тобі самому. Ще за життя. Перспектива чекати смерті - дуже невтішна. Не люблю довго чекати. І коротко - теж. Чекати не люблю. Взагалі.
страх пере невідомим, страх болю, жалість до себе - ха. Тричі. Всі симптоми при мені. все маю. Як чудово, що не будучи впевненою ні в чому, я впевнена на всі 100 - біль завжди зі мною. І депресія. І сни про нормальне життя. Як у всіх. З коханими людбми і дітьми. Ненавиджу дітей. Вони - зло. Таке саме, як і я. Але, це ж нормально? Я не люблю дітей, бо й себе не люблю. Все правильно. Я нічого не люблю. Нічого не хочу. Я навіть мрій не маю. Хіба таке реально? Не мріяти ні про що? Реально? Що людина без мрії? Пуста оболонка без душі.
Я - пуста оболонка.
Я не мрію про Париж.
Не мрію про купу бабла.
Не мрію про 15 дітей. Я їх ненавиджу.
Не мрію про шмотки.
Нічого не хочу.
Я.Нічого. НЕ. Хочу.
Хіба це норма?
Сумніваюсь.
Хоча... Є в мене одне бажання: хочу померти раніше своїх близьких, щоб не відчувати горе втрати. Хочу поверти безболісно. Не люблю біль. Хто його любить? Ніхто. Але я вже стільки натерпілась. Не хочу знову.
Бажання егоїстичне, та що я можу? Навіть тут - у мріях про щось світле і бла-бла - я егоїстка. Так і є. Помирати безболісно дозволено тільки хорошим людям. Я - не хороша людина. І ніколи нею не стану. Але померти так хочу. Нахабно, чи не так?
Ха.
Хоча вже давно не смішно.
Вже давно я відчуваю... нічого.