Ну, що, попрощаємось? як ти думаєш, мозок? Нарешті я отримала повний список завдань на сесію. Отримала і очманіла. Добре хоч з роботи відпускають. Чесно, я мала половину завдань, але робити їх не поспішала. Все-таки був цілий місяць попереду, а зараз. В мене так завжди. Та й втомлювалась я. Але, це не виправдовує моєї ліні А завдань нам дали ого-го-го. Якби розрправилась за тиждень (що мені , власне, залишився) . В лабораторії всі тільки зітхають, що залишився тиждень хорошого життя. адже потім мою роботу хтось буде робити, а це більше до осоновної роботи. А я зітхаю і кажу: не знадуйте. НЕ НАГАДУЙТЕ, БО ВЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ВБИТИСЬ!
відчуваю я , що все буде робитись в останню ніч. Просто вночі в мене більше натхнення. Мій червоний диплом в меді - яскравий тому доказ. Правда, недосип, теж не є добре. але, мені не звикати. Буду спати на парах. по 5 секунд. так, це вже мені звично. Короткосекундний сон, трясця. Добре, хоч я не за кермом.
І, все ж, я сподіваюсь, що впораюсь з усім. сама. як завжди.Хотілося б знову "блиснути": зробити найкраще в групі представлення проекту, як в ту ніч при здачі державної практики. В мене було простенько, але кураторові сподобалось і завпрактикою теж. Сказали:"Найкращий щоденник в групі". І цей "витвір" я забацала за ніч. Трохи очі склеювались, тому я "злегка" похитрувала, злегка "потролила" їх, коли у відповіді про "методи умертвляння тварин" розповіла про гуманні, і не дуже, методи умертвіння тварин, скинула декілька фразочок, що посилав мій мозок в ту нічну, передсвітанкову годину.
Отож, друже мій, далі я тебе закидаю в режим очікування. Якщо виживемо, увіковічу в формаліні.