Сьогоднішній день міг би бути "протраченим" дарма, якби вчора моя душа не забажала сходити до церкви. Тому, не зважаючи на погані погодні умови, я прокинулась і пішла. Сценарій завжди однаковий: спочатку хочеться повбивати всіх, хто потрапляє під гарячу руку, а то й взаалі в поле зору, а потім стає настільки добре, що не жалкуєш про пом’ятий вигляд і недоспану ніч. Якось так буває інколи, що хочеться. Не " треба", не " мушу", а хочеться. Мабуть, це душа, чи що воно там таке. Але я рада, що сходила. Хоч сама, бо мама на роботі була, а тато не захотів, але рада.