Продивлялась вибране, а в мене стрічка в якійсь ху"ні. Чесно кажучи, сиджу я тут дуже рідко, але подивилась на те, від чого зараз фанатіють люди і дико професпалмила. Якісь люди Х, фанонні Стереки, якісь фандомні діалоги " обо всем ни о чем". Як? Як воно потрапило до мене в вибране? Під якою наркотою я була, коли додавала цих людей собі? Питання, на які немає відповіді.
Останнім часом я якась сама не своя. То добре мені, то погано, то взагалі ніяк. Творчість фанатів не допомагає підняти настрій. Спиртне не вихід. От тільки і залишилось, що музика. Музика це завжди вихід.
@музыка:
Like A Storm – Gangsters Paradise (Coolio Cover)
читати даліМені дуже важко спілкуватись з людьми, які дивляться російське телебачення і реально вірять тому, що бачать. Чесно, не люблю холівари, але терпіти теж не буду. вже вступала в дискусії з цього питання і ніяких результатів не дало, тому, доцільніше не звертати увагу. але дуже важко це робити, коли всяка фігня, накшталт #SaveDonbasPeoplefrom UkrainianArmy вилазить під час перегляду новин. Від репосту одного з "друзів". Ця людина в друзях. Не з України. А з іншого далекого від України міста в Рашці. І як я маю реагувати на це, якщо людина репостнула запис у іншої людини з України? Не знаючи реального стану речей? Не знаючи що там насправді відбувається. я розумію, коли вона не підтримувала Майдан. окей. Діло твоє. Але коли українці захищаються від зовнішнього ворога (рашки), це вже перебір писати такі речі. Перебір, коли наших молодих хлопців возять у трунах додому, а вона має нахабність таке писати. Мене взагалі обурює ситуацію з Донецьком. Чому їхні чоловіки та мне захищають свій край? Де вони? Чому вже тисячі біженців на західнй Україні, а молоді хлопці з Західної України гинуть там, захищаючи всіх тих, хто вже давно на заході держави ховається за спідницями своїх жінок. Дратує ця ситуація. Злісно. До сліз.
ні, не читатиЯ знову збилась з ритму. Це просто ппц. Встаю о 4 дня, лягаю о 6 ранку. Суперовенько. А ще я відчуваю легку ностальгію, коли слухаю радіо рокс. Слухаю там рок-баллади і хард-енд-хеві і згадую ті часи, коли ще в програмі супер радіо йшла рок-ніч. Я сумую.
Я хочу на кон. Дуже хочу. Читаю враження від конвенції і одразу хочеться там побувати. Тільки от проблема -я не можу. бабло в мене є, а от відірватись від міста, від апартів - не можу. Тим паче кон іде 3 дні, а в мене діаліз. Поки прилечу, поки пройде кон - треба бути вдома. Це така несправедливість. Аж злість бере. Коли я ще не була на діалізі, вчилась і бабла не мала - я могла полетіти. А тут гроші є. Відпустка є. Змоги немає. Я прив’язана до апаратів. Пздц. Одним словом. Саме в такі моменти розумієш, що це не дрібниця. І не звичайна процедура, а та ще морока, яка обмежує твоє життя. Вона підтримує твоє життя, але не дозволяє забувати, що ти ненормальна людина. "Маєш якісь мірї? Хочеш на море? Відпочити? На кон? - АХАХАХАХАХА. НІ. НЕ ДЛЯ ТЕБЕ". Важко з таким миритись. Можна цього не помічати. До пори, до часу. До тих 2 разів на тиждень, коли в тебе є діваліз. а коли хочеш щось втілити в життя, що займає час і знаходиться далеко від втого міста - привіт, депресія.
Це ппц. Кас невідомо де, зайнятий Метатроном. Сем в сльозах, Дін мертвий. Кроулі няша Деста ніфіга не було (прямого). Тільки Метатрон розказав про те, що Кас завжди береже Діна. Все. Дін - демон. Кінець.
Сьогодні о 4 ранку відбужеться найграндіозніший фінал у "Надприродному". Щиро сподіваюсь, що він буде грандіозним. Бо обіцяють, а потім всі розчаровані. Налила кави, налаштувала стріми. Сиджу, чекаю.
P.S. А нет так жахливо вантажить, що не знаю чи мої нерви це витримають.