читаєш, читаєш, коментуєш, радиш. Просять критики - критикуєш. А толку? Радиш автору як краще, менше діалогів, більше думок перса, а фіг тобі. Строчить ті діалоги і далі. Навіщо було просити прокоментувати? Не розумію таких людей.
я таки перейшла межу. Ту, яку переходити не вартувало. Сьогодні я взагалі не заснула вночі. Боюсь уявити, що буде далі. Як я буду ходити на роботу? Це зараз в мене є час відіспатись вдень, а вночі - не спати. Але сьогодні йду в лікарню і там вже вирішиться, що далі. Хвилююсь, але що ж поробиш. Треба. Як прийти до норми - поняття не маю.
Навіть не віриться, але мені сподобалось. Набагато краще, ніж весь той маразм, що був до хіатуса. Сем залишився під наглядом Каса і це мене радує. Діну потрібно все обдумати. Касу потрібно зробити висновки. Сему - підлікуватись. надзвичайно вразила гра Марка. Чудесний Він, фактично, зробив цю серію. Не сподобався момент з розмовою в підвалі. Таке враження, що Дін вибачився тільки, щоб відволіктись від Семових криків. Плюси: Кроулі, Кас; Дін, "який зміг", Сем повернувся. мінуси: знову ці "братні соплі". 9 сезонів, а все стара пісня в голові "ти мене обманув -я не мав вибору"
Мій улюблений Дест мало помітний, але, як на мене, там було на що подивитись. Жаль, що так мало.
Сьогодні, з усією відповідальністю, я вперше в житті варю кутю. Так, це смертельний номер, і бажано, щоб ви такого не повторювали. Зі святом всіх. Миру, добра, душевного тепла.
Дискусії в неті - то дурне діло. Противника не бачиш і не знаєш каже він правду чи ні. Але як же вони мені набридли. Ті, хто думає, що вони праві. Ще й на такі серйозні теми. Просто... сил немає. І, відчуваєш себе паршиво. Дуже. Таке враження, що ти брешеш. Чи зганьбився. Хоча, знаєш, що ні. Але ж підтримали твого "суперника". Одним словом, мені погано.
Фандом "Надприродного" - то моє перше і єдине унікальне захоплення. Важко якось виразити ті почуття, які охоплюють, коли дивишся серіал. Дивився. Зараз 9 сезон нагадує якусь пародію. Таке враження, що всі ідеї, які сценаристи і продюсери мали в собі і хотіли втілити протягом перших 8 сезонів, вони вирішили подарувати 9. І це занадто. Переборщено. Та я не про те. Вийшла нова промка. Дін як завжди повний вини, Кевін мертвий, а у Семі хтось живе. Иак, це SPN. Треба було раніше думати над тим, як без роздумів виганяти КАса світ за очі, без грошей і особистих речей. Це вже було занадто. А тепер, коли Кас знову з силами, Дін радий його бачити і просить допомоги. Я не перестану це робити, доки вони не будуть в стабільних дружніх відносинах. А, до речі, Дін з Касом мають посваритись. Вкотре. я зараз так заздрю тим серіалам, де все добре у головних героїв. Думаю. пора мені шукати якийсь серіал, де все радужно не завлежно від обставин. Бо так всіх нервів не збережеш. А я дуже хвилююсь за них. Як за реальних людей. Так, мені 21, і я дурна.
А надворі - дощ. Чудова зима. Схоже, хтось таки поплутав Єгипет з Україною і весь сніг, який мав бути тут - в Єгипті. Але ж ми всі добре знаємо, що є певна норма. І от, я боюсь того часу, коли, врешті-решт, та норма випаде за один раз. Знову всі будуть "Ми були не готові до такого". Звичайно, не готові. а от я буду рада, як дитя.
Я знаходжусь в такому стані, коли визначаю пору доби за наявністю туші на віях. Прокинулась - темно. Є туш - отже, день. Це денний сон. Прокинулась - туші немає. Ніч. Треба поспати до ранку. До речі, сплю я на спині тільки. Бо руці треба так лежати, щоб вона ніде не пережималась. А ще в мене болючі антибіотики ( з розряду "Пошкодуйте мене") А ще мене привітали в лікарні. Моя 3 палата. Майже, як "6 палата". Понаписувала всякого приємного на кожній кульці і вручили. Ще й подарунок. Приємно, чорт забирай! радість
Нарешті мої муки скінчились. Муки очікування. Зробили операцію. 2години робили. Вже навіть лідокаїн вийшов і я все чула, але якось перетерпіла і на радостях поскакала в палату. Звершилось. Рука помалу загоюється. я рада
Я чесно намагалась тримати себе в руках, але ЙОПТ. Сьогодні знов увсе відмінили. Увага! Тому що в мене креатинін - 600. Це типу нормас. Хоча, його норма до 80 ну не суть важлива. Важливо те, що при таких показниках потрібно вже щось робити, а вони тягнуть кота за хвоста. Чого вони чекають? Щоб я все обблювала? То я можу. Обблюю і принесу їм в пакетику. Будуть тоді думати головою. Не хотілося б сваритись, але доведеться. Завтра йду в лабу і буду з’ясовувати, що в них там твориться. А поки, розслабляючий пост.
Хоча я і не фанат комп’ютерних ігор, але це слово - єдине, що крутиться в голові. Я думала, що сьогодні, врешті-решт, зроблять мені ту операцію. А ніфіга. Ургентний хворий. Операційна зайнята. Все на завтра перенесли. Тепер ще одну ніч треба перетрястись. Попити валеріани, поміряти тиск, непоспати цілу ніч, передумати овер дофіга всього в голові. Як на зло. Завтра на операцію, завтра ночую в лікарні, післязавтра, якщо все пройде без ускладнеть, я вже буду СУперменом з новими силами, вшитими в руку. Сподіваюсь, все буде добре.
У мене мандраж. Мене трясе. Доведеться пеерночувати в лікарні першу ніч, а там буде видно - додому чи ще залишимось. Хочеться, щоб все пройшло добре, без ускладнень, без температури і вже у вівторок вранці йти додому. Але час покаже, як там все складеться. Дуже хвилююсь.
Нарешті звершилось і всі мої муки закінчаться - у понеділок все буде готово. Трохи лячно, але сподіваюсь на краще. Сьогодні зрозуміла, що в мене мої коники на роботі дуже -дуже хороші і я за ними сумую.
Чергова хвиля знову нахопила мене. інколи в мене таке враження, що вона живе у мене в венах і не покидає мою тушку вже довгий час. Просто перестає давати про себе знати на певний період, а потім, як підійде, почне насідати і душити за шию. Душити нестерпно. Так, що здається. все у цьому світі про тебе. Хоча нічого особливого не сталось. Просто бачиш щасливих людей. Щасливі сім’ї, закоханих і розумієш, що в тебе ніколи такого не буде. І справа тут не в комусь. Справа у тобі самому. І ти це усвідомлюєш. Настільки чітко, що починаєш грузити всіх сарказмом і тонною гумору тільки б ніхто не зрозумів як тобі наспрвді - фігово. Дуже фігово. таке враження, що всередині хтось сидить і роздирає грудну клітку в різні сторони. Справа не в ревнощах, зазадрощах чи ще чомусь, по відношенню до інших. Справа в тобі. Ти - гнилий до самих кінців своєї темної душі, яка нічого не варта. І ти сам нічого не вартий.
Прокидаючись вранці, дивно зрозуміти, що ти - всього лише кусень м’яса, яке мало-помалу починає гнити вже в тобі самому. Ще за життя. Перспектива чекати смерті - дуже невтішна. Не люблю довго чекати. І коротко - теж. Чекати не люблю. Взагалі. страх пере невідомим, страх болю, жалість до себе - ха. Тричі. Всі симптоми при мені. все маю. Як чудово, що не будучи впевненою ні в чому, я впевнена на всі 100 - біль завжди зі мною. І депресія. І сни про нормальне життя. Як у всіх. З коханими людбми і дітьми. Ненавиджу дітей. Вони - зло. Таке саме, як і я. Але, це ж нормально? Я не люблю дітей, бо й себе не люблю. Все правильно. Я нічого не люблю. Нічого не хочу. Я навіть мрій не маю. Хіба таке реально? Не мріяти ні про що? Реально? Що людина без мрії? Пуста оболонка без душі. Я - пуста оболонка. Я не мрію про Париж. Не мрію про купу бабла. Не мрію про 15 дітей. Я їх ненавиджу. Не мрію про шмотки. Нічого не хочу. Я.Нічого. НЕ. Хочу. Хіба це норма? Сумніваюсь. Хоча... Є в мене одне бажання: хочу померти раніше своїх близьких, щоб не відчувати горе втрати. Хочу поверти безболісно. Не люблю біль. Хто його любить? Ніхто. Але я вже стільки натерпілась. Не хочу знову. Бажання егоїстичне, та що я можу? Навіть тут - у мріях про щось світле і бла-бла - я егоїстка. Так і є. Помирати безболісно дозволено тільки хорошим людям. Я - не хороша людина. І ніколи нею не стану. Але померти так хочу. Нахабно, чи не так? Ха. Хоча вже давно не смішно. Вже давно я відчуваю... нічого.
Моє кохане місто вже покрите першим снігом. Він мокрий і швидко тане, але дещо залишається. Люблю зиму. Моя улюблена пора року. Пора чистоти, віри в чудо, дитячих спогадів і казки.