Інколи хочеться шандарахнути себе по голові. За всілякі дурні думки. А що, якщо я помру? Мене зб’є машина, а на мені не ті шкарпетки? Чи я не правильно одягнута. А що, якщо я помру, а мій улюблений серіал не закінчиться і я не дізнаюсь, чим він закінчиться? Діурні-дурні думки... Але буває ще гірше - інколи я думаю, а що буде, якщо хтось з моїх рідних помре? Що тоді робити мені? Я не уявляю свого життя без когось. Взагалі. І навіть, коли я чую, що в когось помер родич, я просто на автоматі кажу:"Співчуваю". Хоча я нічого не розумію. Не відчуваю. Навіть уявити не можу, як комусь погано.. Пустота. Просто так прийнято. Казати "співчуваю". Дурні думки переслідують мене все частіше. я розумію, що кожен прожитий день - подарунок. І кожен день, коли ніхто н епомер - чудо. І це не може тривати завжди. Рано чи пізно всьому приходить кінець. Прийде і цьому. Адже люди не живуть вічно. І, чесно, я не знаю, що робитиму. Не знаю, що робити зараз.
Зустрілись сьогодні з дівками. Всі так змінились... Понесла нас нечиста на каток - в мене тепер все болить. Коліно взагалі припухло. Не знаю, як буду завтра ходити. Але воно того вартує.
Тільки я згадала, що з сесією покінчено і можна відпочити, як на роботі мені дали тему, на яку потрібно підготувати реферат і виступити перед всіма. Зашибісь. P.S. Cobas - досі скотина.
Сесія офф.. Залишилось тільки підписати дещо і все. Неочікувано вона почалась, а ще "краще" закінчилась. Я не відпочила ні разу, не відіспалась і взагалі, якось все не так. Але були моменти, коли я відверто прокайфувала. 1. Я пишу бакалаврську. Юхуу! Тому, що в групі тільки 8 чоловік допущені. Решта - на державні екзамени йде. Це не може не радувати, адже, як на мене, вивчити 1 тему і захистити її легше, ніж зубрячити білети. До речі, цю тему ще треба отримати у Йодо - мого наставника, а я не маю часу, бо робота-робота-робота 2. Мені присудили заслужене звання - студент. Справжній студент. На парі ботаніки я вирубилась нафіг. Я чесно слухала. Принаймні намагалась. Принаймні намагалась. Перші 2 пари. Але на 3 пару мене не вистачило і я почала куняти. Нічого дивного - пари були на 17.15+ безсонна ніч. Загалом, Маринка сказала, що :"Мене ніхто не переплюне у спробі заснути на парі". 3. Сходила в театр. О, це така примна традиція - ми кожної сесії ходимо на якусь виставу з Мариною. Цього разу вона мене ледве виволокла, за що я їй безмежно вдячна. А, повернувшись з сесії на роботу, я застала ту ж картину, яка й була, коли я йшла: скандали, інтриги, розслідування. Насправді, в нас хороший колектив. Але таке трапляється. часто. Частіше, ніж в решті випадків. І головне - cobas, я сумувала, а ти ... Ех, то калібровку подавай, то блоканув.. Негідник. Він перестав мене любити і розуміти.
@музыка:
Depeche Mode – Personal jesus " саундтрек к The Devil's Double (Двойник Дьявола)"
Навіть звання кращого фандому не утримує деяких індивідів від зовсім безпідставного срачу під тим, що не те, що статею, власною думкою назвати не можна. Головне, автор говорить про об’єктивність, а там нею і не пахне. Всі знають, який пейрінг шипперить людина, яка написала "оте". Як добре, що я не зв’язуюсь з купкою ідіотів, які вважають, що лише їхній пейрінг найбільш тру.
По-моєму, немає нічого страшного в тому, що Кас лупанув Діна в промці. Тобто, це, звичайно, неприємно і жахливо, бідний Дін і бла-бла-бла, але така вже в них модель поведінки. як би сумно не було це визнавати. Коли все "гладко", Дін живе спокійним життям і навіть не задумується про когось чи про щось. Щось, чого йому не вистачає. Коли Кас поруч, може допомогти, підтримати, захистити і пояснити - все чудово. Я не кажу про те, що Дін - беззахисне дитя, але відчувати опору і підтримку до біса приємно. Проте, наш коханий Дін Вінчестер занадто сором’язливий чи гордий, щоб подякувати ангелу. Такий вже є. Язик не повертається чи просто на думку не спадає сказати щире :" Дякую, Кас." А от коли наш ангел десь пропадає, не з’являється тижнями, не відгукується на молитви - тоді Вінчестер-старший починає показувати своє хвилювання і справжні почуття. Це так цікаво, смішно, мило і хвилююче водночас, що я б заплакала, якби не була прототипом Мусуліні. Отож, в них такі відносини. Потрібно змиритись з цим. Все. якщо коротко, то це виглядає так: Кас є - мовчання. Каса немає - бігання по Чистилищу з криками "Де ангел?!", допити Сема з приводу появи Каса, інтимні молитви старшого Вінчестера. Ех, цей ОТР точно зведе мене з розуму.
P.S. В будь-якому разі, рано судити про щось з промки. Та й в 19 серії між ними вже "не буде розколу" (с)
@музыка:
Muse – Exogenesis: Symphony Part III (Redemption)
До мене часто приходить моя хрещениця і просить розповісти їй страшну сторію ( це я її навчила, ще вдитинстві ) так от, не те, щоб в мене погана фантазія, просто в моєму розумінні страшно - це моє життя. І я завжди розповідала їй нормальні казочки, допоки мені не доперло, що пора вдікрити очі на жорстоку реальність. Ну, і я почала розповідати їй про те, що жила на світі щаслива дівчинка, яка горя не знала. Але коли дівчинці виповнилось 7 її віддали в школу. І тут почались найстрашніші випробування для неї. 10 років пекельних уроків, а потім ще 5 універу. А потім - роботи, років так з ... та до пенсії... До чого я це все? сесія в мене вже всі соки вижимає. Завтра екзамен з математичних методів моделювання в біології + захист курсака, а я минулої ночі проспала всього 3 години. Ось так я і зрозуміла, що казки, інколи, мають здатність втілюватись в життя. Тьотя Аня поганому не навчить. Ні.
@музыка:
Muse – Exogenesis: Symphony Part 1 (Overture)
бувають ж такі дні, коли все погано, сесія почалась, погано виспалась, а приходиш додому і читаєш, що КОЛЛІНЗ БУДЕ В 9 СЕЗОНІ НА ПОСТІЙНІЙ ОСНОВІ! УРУРУРУРУУУПУПУАУАУУЛУТЛУОСШРКШРМУКЛЬАДУТСЛРУСРУСЛОУТСЛОТУСЛО
читать дальше "Юра, ставай на стульчик і помаленьку роздягайся! МУЗИКА!" І тут Jamelia - Stop Мені просто цікаво, на весіллях часто танцюють стриптиз? Бачу організатори підготувались. А чого варта тільки така високоінтелектуальна композиція як "Одинокий мужчина в самом соку" - подарунок від друзів нареченого.
так сплясала польку, що навіть квіти дали. От за що не очікувала, то за танці.
і похорони, до речі, теж. Не люблю, коли багато людей в одному приміщенні, про щось говорять, щось вирішують. Це дратує. А в п’ятницю в мого брата весілля. Брат не рідний. Я взагалі не розумію, для чого мені там бути? Ми з ними не спілкуємось. Ні близько, ні "далеко". Просто вони родичі. Родичі, які ніколи про нас не згадували, а тут така подія -бах. Не люблю я це. Та й хто влаштовує весілля в п’ятницю? Я на роботі до 3.20, а відпрошуватись - не вихід. А вінчання на 1.30. Взагалі триндець якийсь. А як мені туди потрапити без "бойової" підготовки? Зранку я ледве очі можу продерти, а треба нафарбувати ті страшні очі + зачіска+ придумати, що вдягти. Це пздц, як важко!
Схоже, я , як і Волан де Морт, не вдуплилась якого Поттер вижив?! Це було якось не трагічно і взагалі нелогічно. Було б крутіше, якби він помер і помер Темний Лорд. ну, як зробили, так зробили, на лаври Роулінг не претендую, але це було менш драматично. В житті все не закінчується ХЄ. Ось ще один доказ того, що попри всю драматичність цієї епопеї, вона так і залишиться казкою. Казкою, на якій виросло ціле покоління, включаючи акторів. Мене більше захопила сцена, де розкривається секрет Снейпа. Ось це було цікаво, драматично, і годиться для фіналу. В будь-якому разі, я рада, що читала ці книги, бачила фільми, знайома з цією чудовою історією.
Сьогодні було 230 крові, в мене вкрали гаманець з грошима і зарплатною карткою, сіла за кобас, ну, давайте по списку ІМУНОГЛОБУЛІНИ, ЦЕРУЛОПЛАЗМІН, ОРОЗОМУКОЇД. давай, вперед!