Погано, коли думаєш, що в тебе є друг, і ти спілкуєшся з людиною вже 2 роки, а потім ваші шляхи розійшлись і ви не здзвонюєтесь, не переписуєтесь. Взагалі нічого. Ніби незнайомі. Таке вже в мене не вперше. Ще зі школи. Я не вмію вибирати друзів. Скільки в мене їх було "справжніх"? Таня, Наташа, Іра, Маша, Оксана, Даша. Після стількох невдач, починаєш задумуватись: а чи дійсно вони винні в тому, що ви більше не спілкуєтесь? Може, це винен хтось, хто постійно ниє про те, що його всі не люблять і забувають? Може, це ти?
Щось мені підказує, що так воно і є. Ну, не можуть стільки людей помилятись. Саме я і винна в усьому тому, що зі мною відбувається. Не хтось, а сама. Це печально. Бо, здається, що ж ти робиш не правильно? Не дзвониш, не пишеш? Та ні, і дзвониш і пишеш. Але щоб хтось хоч раз подзвонив тобі, просто так, не для того, щоб ти в чомусь допоміг - ні, такого немає. Це найбільше ображає. Здається, що ти взагалі пусте місце. Жаль. Не люблю нити і сопливі розмови, а ще більше не люблю жаліти себе і жалітись на житя( яке в мене чудове), але хіба я заслужила? Виходить, що так.
Коли я приходжу додому, я мрію тільки про одне - сон. Але сон для слабаків. Треба ж попити кави, послухати музику, подивитись Грім Та й спати годину - не вихід. Вставати півсьомого ранку і йти на роботу, а якщо я посплю вдень, то коли я взагалі ляжу? В 4? Хоча, не виключено...
Завтра ще й на роботу пхатись. Всі люди як люди, а я як дурне теля. Ще й в неділю на весілля.. Ой, бляяя. От чесно, хай я буду дурна і бла-бла-бла, а от не люблю я ні весілля, ні похорони, ні інші зібрання людей, які дивляться на тебе. Піду тупо, щоб пожерти. Отак.
ненавиджу Зіновія. Присла вмені відео, над яким я ридала, як дурна. Про експлуатацію і жорстоке насилля над тваринами. Я вважаю, що це має кожен подивитись. Все-таки найстрашніший монстр - людина. Так, вбивство тварин потрібне для виживання людей, але це не виправдовує жорстокого і безжалісного поводження з ними. Люди - бездушні тварюки.
бугагашеньки, я дуринда, світ, привітай мене. пофейспалмлюЖила собі дівчинка Аня і горя не знала. Як раптом, страшний омнстр, під назвою "робота" забрав душу дівчинки і залишив її серце навічно в темряві. З відчаю Анна не знала, що робити, і почала трощити все по порядку. Першого дня це був термометр. Наша Аня ледве не плакала, коли розбила його, адже до неї термометр падав у всіх. Але лише непереможна сила Аннушки і її непереборне бажання відкрити холодильник дозволили термометру вбитись.
Другою жертвою став дозатор. Дівчинка просто йшла робити аналіз, як незрима сила виштовхнула дозатор з її рук, і він впав, відбиваючи собі бік. він працював, але Анні все одно було важко. Адже їй довелось іти д остаршого лаборанта і зізнаватись у своїй безрукості. А це було печально. Проте, наша добре фея - старший лаборант - не образилалась на аанушку, анавпаки заспокоїла: з ким не буває?
на цьому можна було б і закінчити історію, однак, піпетка цього не хотіла, а тому, доведеться ще згадати про неї, і про пробірку, які поклали своє життя, для того, щоб дівчинка могла "вилікуватись" від криворукості.
Цю наркоманську історію вам розповіла L.i.W. або Fanat of supernatural321. Дякую за увагу
Назва: Те, чого нема. Жанр: слеш, ангст, ПОВ Рейтинг: G ( дуже слабенька ) Пейрінг: незмінний Дестієль. Розмір: драблик
Знаєш, я мовчав вже занадто довго. Довго приховував те, що з’їдало мене зсередини. Це неприкрите відчуття гордості, самовпевненості і непереможності, коли мені сказали, що я тобі подобаюсь. Що я твоя слабкість; коли ти мені повідомив, що прив’язався до мене. Який же я тоді був радий! Так, я не показав цього. Життя навчило мене не показувати справжніх почуттів, не відкривати душу, бо це боляче. Інколи в неї плюють. Але ти знав. Ти ж читав мене, як відкрити книгу. Ти ж знав , Кас? Знав, що я був безмежно гордий, що я був радий, як дитина, і тільки через якісь свої дурні принципи, не показав цього. Ангел. Справжній ангел. І прив’зався до простої людини. До смертного. До мене . До Діна Вінчестера. Хто б міг подумати. Я - точно ні. Тоді мені було добре. Я знав - в мене є опора, підтримка, янгол-охоронець. Навіщо щось ще говорити? Від озвучення слів радості нічого не зміниться. Слова - це просто звук. Ти і так все розумів.
А тепер? Що мені залишилось тепер? Мені, самотньому, зламаному? Тільки Сем, який, по твоїй вині, з’їхав з глузду, ночі без сну і бутилка віскі, яке вже не допомагає. Я дійшов до межі, коли алкоголь не притупляє біль. Нічого. Пусто. Як тебе вибачити? Я готовий, тільки скажи: як? За Сема я ніколи нікому не вибачав. І, боюсь, тебе теж не пробачу. Жаль. Лише жаль роз’їдає зсередини. Чому не сказати головного спочатку? Можливо, все обернулося б інакше. Може, Семмі був би здоровий, може Боббі був би живий? Може ти, чорт забирай, був би зі мною! Живий...
Для це новий серіал, а так - це 2011 рік. Цікавий сюжет і головний герой симпатичний. Схожа постановка з "Надприродним": надприродні істоти і хлопець, що втратив сім’ю, і який бореться проти них. Є тільки 1 сезон, але обіцяють і 2-й. Будемо сподіватись, що я не розчаруюсь і подивлюсm серіал до кінця.
Робота - це завжди важко. Особливо, якщо це робота в клініці. читать дальшеТут багато відповідальності, людей, які дивляться на тебе з надією в очах і хочуть, щоб ти допоміг. А чим? Або людей, які говорять тобі про якісь факти зі свого життя, поки ти береш в них кров. А що, питається, мушу сказати я? Покивати в такт розповіді? Або ті, хто розповідає про свою хворобу: "ось уже 10 років, як..". Я ж звичайний лаборант. Не професіонал. Тільки місяць на роботі. А людина з мене ще гірша. я не вмію співчувати чи ще щось в тому стилі. Так, якщо горе в мене, я дуже і дуже ... А якщо в когось? Я навіт ьн езнаю цих людей і писати, що я тут не можу знайти собі місця від їхньої біди - це низько. Так, мене це не зачіпає. Я - егоїстичне стерво. Мене більше зачіпає те, що мені їм усім відповісти? Як сказати, і що правильно сказати? Це все погано пахне. Я не люблю дивні ситуації, з яких не бачу виходу. І так кожен день. Всі щось хочуть: підтримки, схвалення, осудження, співчуття. А що я ? Ну, хочете, ще один прокол зроблю?
Отаке хочеться сказати про людей, які знають одне одного тиждень, а вже клянуться у вічному коханні. Дорогенькі мої (хоча, кого я обманюю? Які "дорогенькі"? ) ну, немає нічого вічного. Немає. НЕМА. А тим більше кохання.
читать дальшеЗараз ведеться активне обговорення вже відомої, маубть, всім інфи від Бена Едлунда, щодо персонажів Діна і Каса у 8 сезоні. Не думаю, що продюсери підуть на таке, як очікують фанати Дінокаса. Едлунд сам сказав, що знає про проблему в напружених відносинах цих персів і те, ЩО ввижається фанатам, і збирається вирішити цю проблему раз і назавжди. Також він зазначив, що "чоловічий поцілунок на екрані дуже важливий".
Ой, нароооод, чую я, що тут є якесь западло. Здається мені, що Каса тупо сплавлять з серіала, і Бен просто-напросто жорстоко всіх розводить. ну, не покажут ьвони нічого більше тих переглядань, що були. Це ж сімейне шоу і взагалі є люди, які слеш не люблять. Навіть ненавидять. Не покажуть.
А Дженсен, кажуть, якийсь злий на панелі. Може його напрягає те, що далі буде по сценарію? Може, таки щось буде? Хоча, не думаю. Він сказав, що не знає, що таке Дестієль, і взагалі мені от цікаво: скільки треба викласти гонорару чистими , щоб актор погодився на "щось-таке-не-від-світу-цього-з-чоловіком-актором"?
Воно довго зріло, і все-таки "визріло". Не фікрайтер ні разу, і не поет, але щось нахлинуло і отаке-от. Мій перший Дінокас. не варто. Я побачив. Пірнув. Утонув. Сині очі. Як небо. Як море. Неймовірний. Надприродний. Чудовий.
Ніжні губи. Чорняве волосся. Рівні плечі. Фігура струнка. Загубився. Не вірю. Не хочу. Порвалась спокою струна.
Закохався... Як вирок. Прокляття? Бувало всяке. А, може, ти теж? Ні. Ангел. Невинний. А для мене, як бачиш, немає меж.
Гірко. Боляче. Несправедливо. Чому я? Чому в тебе? Не знаю. Самому від себе гидливо. Пробач.
Вирішила трохи перекроїти кімнату. А діло було так. В неті знайшла фотку однієї штукенції, і давай робити, поки ідея в голові. Бачить Бог, я шукала той папір дууууууууууже довго. Саме тому вийшло поємдання 2 кольорів. Ой, автори простіть.
Не хочу нікого образити, але українці освченіші за росіян. Ми розуміємо їхню мову, читаємо, пишемо, вільно спілкуємось. А от в них з українською важче. Роблю висновок, що наш народ вміє краще пристосовуватись і має більший розумовий потенціал.